Я 1952 року, вже мені на восьмий десяток пішло. Працювати важко. Живу в селі Горохівському, зараз це Баштанський район Миколаївської області. В окупації були більше десяти місяців. Тут, під Миколаєвом, усе було окуповано. Ні виходити, ні виїжджати не можна було. Пенсії не давали десять місяців. Якось викручувалися.

Господарство трішки тримав, а зараз війна - то пороздавав. Майже все господарство знищено. Поганенько живемо. 

Я був поранений. Влучила ракета в дім, і мене осколком пошкодило. Став калікою, ходити не можу. Зір поганий. Отримав я більше 20 осколків: і в голову, і по ногах, і по спині. Мене в Херсоні лікували. 

Води та світла не було. Хто свердловини мав, то діставали. Але ж світла не стало, тому воду насосами не могли качати. Хтось на генераторі виживав. Словом, хто як міг.  

До Херсона діставались машиною. Було багато постів – на кожному розі та повороті. Важко було.

Хочеться, щоб скоріше це все скінчилося. Зараз Херсон також б’ють, а  ми за 30 кілометрів від нього, нам усе чути. Хочеться, щоб настав мир. Поки що терпимо.