Рятуючись від обстрілів Харкова сім’я Яни залишила вдома хом’ячка. Дитина дуже сумувала за тваринкою, і батьки пообіцяли після закінчення війни купити собаку

Мені 35 років. Маю доньку. Наразі ми переміщені особи, а взагалі – з Харкова.  

Перший день війни дуже страшний для нас був. Прокинулися від вибухів. Не могли нічого зрозуміти. Взяли найнеобхідніше - переважно це були речі дитини - зачинили квартиру і поїхали до батьків. Там спустилися в підвал і тиждень просиділи в ньому.

Дитина трошки захворіла, і коли ми сиділи в підвалі, ситуація погіршилася. Потрібні були ліки, якісь сиропи, бо був сильний кашель. Усе залишилося вдома, а вийти не було змоги, тому лікували дитину чаями. Добре, що в мене була ефірна олія чайного дерева, і я нею мастила. 

Добре, що все так закінчилося для нас. Їжі для дитини вистачало. Тоді не хотілося ні їсти, ні пити. У Харкові були гучні вибухи, і ми взагалі не знали, що робити.

Ми просто вирішили їхати, але це рішення було дуже тяжким, тому що було складно зрозуміти, куди їхати і що відбувається. Ніхто нічого не пояснював. Важко було вирішити, їхати на поїзді чи на машині, чи до друзів вирушати, чи кудись переміщатися. Я брала на себе велику відповідальність за дитину, за її життя, бо вибухи в Харкові були постійно, і я не знала, вибухне під час нашої евакуації чи ні. Варіант із залізницею ми відкинули. У всіх друзів, хто їхав потягом, потім був величезний стрес.

У нас жив хом’як, і коли ми виїжджали, то залишили його. Ми тоді не розуміли, що взагалі відбувається. Він уже помер. Змоги дістатися туди в нас не було. Донька просила якусь тварину після того, як усе закінчиться, і ми пообіцяли їй кота. Але виявилося, що в дитини алергія, і ми пообіцяли їй собаку. Тепер вона дуже чекає. Коли все скінчиться – обов’язково купимо, бо доньку ця мрія зігрівала в підвалі. 

У мене був у житті випадок, коли я опинилася на межі смерті. Тому мені було трошки легше, бо я вже з таким почуттям зустрічалася всередині себе. Було трохи важко пояснювати доньці, що відбувається, але після всього пережитого можу точно сказати: якщо мама почувається більш-менш нормально й налаштована на позитив, то дитина це відчуває. А якщо мама постійно в тривозі, тоді й дитині важче, незалежно від того, якого вона віку: три місяці їй чи десять років.

Наразі головне – щоб був мир і всі були здорові. А все інше можна заробити й купити.