Мені 73 роки. Я мешкала в селищі Рогань Харківської області. Син залишився, а я через півтора місяці війни виїхала до доньки у Перещепине Дніпропетровської області. Доїхала електричкою до Краснограда, а звідти донька із зятем забрали. Я не застала обстрілів. Вони почалися після мого від’їзду.

Війна застала мене в онучки. О пів на п’яту ранку прогримів вибух, потім – ще один. На початку війни не було ні продуктів, ні ліків. Зараз у Рогань привозять гуманітарну допомогу. У Перещепиному я отримую гуманітарку раз на два тижні.

З моїм житлом все добре, а квартира сестри розбита. Перещепине не обстрілюють, але чутно вибухи вдалечині. Сьогодні вранці було гучно – ми прокинулися знову о пів на п’яту. Виїжджати звідси не плануємо. Якщо почнуться обстріли, сидітимемо у підвалі.