Качан Олександр, 10-в клас, школа І-ІІІ ступенів № 284

Вчитель, що надихнув на написання — Глущенко Ірина Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звати Олександр, мені 15 років. Повномасштабна війна розпочалася, коли мені було 12.

Я живу в Києві, і всі 1000 днів я провів тут, у рідному місті. У перший день війни я не міг повірити, що це все насправді. Читаючи новини, я думав, що це якийсь несмішний жарт. Але при першій повітряній тривозі й почутому вибуху, я зрозумів, що це все насправді. Перший тиждень війни був найскладніший: звуки ракет, автоматні черги тощо. 

Цей тиждень був, ніби страшний сон, з якого ти хочеш втекти, але в тебе нічого не виходить. 

З кожним тижнем я адаптовувався до свого нового життя. З кожним днем я ставав сильнішим і відповідальним. На жаль, те, що для мене раніше було звичайною справою (прогулянки з друзями, поїхати у ліс з родиною на відпочинок і багато іншого) стали для мене моментам, які дуже ціную, тому що поки я відпочиваю і гуляю з друзями, хтось у цей час захищає країну, щоб я мав таку можливість. Ще одним зі складних випробувань - це вимкнення світла і постійні блекаути, які навчили мене, що життя не закінчується на вимкненні світла. Навіть без світла можна знайти корисну справу, якою ти будеш допомагати іншим. З часом я розумів, що я не в такому і поганому становищі, що є люди, у яких проблем більше, ніж у мене. І я почав донатити та збирати гроші для військових.

Ці 1000 днів зробили мене більш стресостійким, мужнім, відповідальним. Я почав більше критично мислити і дякувати за те, що я живу у незалежній Україні.

Щодня я думаю про перший день, коли закінчиться ця війна. Звичайно, перемогою України. Що в цей день я буду робити, про що говорити, про що думати, мислити… Але знаю точно: буду щасливим, як і мільйони українців.