Жанна змогла виїхати з Херсону не одразу. У місті панувало безвладдя, не було ліків і харчів, зникали мирні жителі, окупанти довго не хотіли випускати молодь.

Я народилася в селищі Ялта біля Маріуполя. Вступила до університету в Херсоні. Наразі у мене вдома залишилися батьки й інші родичі.

Я в перший день війни була в Херсоні. Ніхто не думав, що це буде масштабна війна по всій Україні. Я зателефонувала батькам, говорила, щоб вони виїжджали, але вони сказали, що це буде, як у 2014 році – недовго. Моїм першим бажанням було поїхати до батьків, але вже не було змоги.

Я 21 квітня виїхала з Херсона. Ми намагалися декілька разів поїхати, але нас не випускали. Навіть жінок із дітьми не випускали. Чергова наша спроба видалась вдалою, хоча молодих людей не хотіли випускати. Ми поїхали машиною з друзями. Дуже було страшно, був великий ризик, що ми залишимося серед поля.

В той час в Херсоні не було нічого – ні ліків, ні харчів. Те, що могли в перші дні купити, закінчилося. Ми просто між собою мінялися тим, що в кого було, допомагали одне одному, за рахунок цього й вижили.

Найстрашнішим було те, що ми не розуміли, що відбувається. У нас прапор України висів – і тут же ходили окупанти. Не було поліції, було беззаконня. Вони просто могли прийти та забрати людину. Люди зникали безвісти.

Зараз я у Вінницькій області, у Никифорівцях. Я перебуваю в цивільному шлюбі, а тут живе батько мого чоловіка.

Ніхто не знав, коли війна почнеться, і ніхто не знає, коли закінчиться. Хочеться, щоб скоріше. Мабуть, до Херсона я не повернуся, поїду до батьків. Це перше, що я хочу зробити. Буду допомагати відновлювати країну, ставити її на ноги. Хочу бути корисною.