Після початку війни у моєму селі не стало води, світла та газу. Воду я просила у сусідів. 

З дітьми постійно бігала у підвал під час обстрілів. Там було холодно. Потім діти ночували вдома, бо було дуже холодно у підвалі. Я постійно прислуховувалась, чи летить щось поблизу нашої вулиці. Я думала, що все скоро закінчиться, тому не виїжджала з села. 

Я з родиною виїхала через три місяці, а мої рідні залишились вдома. Вони не можуть залишити рідні будинки. Це для мене найважче. 

Зараз я живу в Запоріжжі, нічого не планую. Сподіваюсь лише не повернення додому.