Микола загинув 29 червня 2024 року на подвірʼї власного будинку в місті Слов'янськ. Його життя забрав російський обстріл касетними боєприпасами.

Миколі було 80 років. Народився у селищі Новоайдар на Луганщині. У 1958 році закінчив 8 класів місцевої школи. Продовжив навчання у Луганському училищі № 6. Далі здобував освіту у Луганському будівельному технікумі, потім – на будівельному факультеті Луганського машинобудівного інституту.

Працював інженером-конструктором у Луганському державному інституті проєктування містобудівництва. 15 років очолював гаражний кооператив «Нива». Був також теслярем, слюсарем, зварювальником. Любив роботу, де потрібна кмітливість й ухвалення непростих рішень. Цікавився хімією, історією, астрономією, а його улюбленою книгою була «Енеїда» Івана Котляревського.

У родині Миколи виросли двоє синів. Він любив своїх дітей, брата і сестру. Важко переживав смерть дружини Раїси. Згодом познайомився із Галиною, з якою збудував стосунки і разом вони у 2003 році переїхали до Слов'янська. Після початку повномасштабного російського вторгнення Микола хотів стати на захист України, проте через вік не вдалося приєднатися до оборони.

«Микола дуже полюбив наше місто, особливо - солоні озера. До 2014 року він часто їздив у свій рідний Луганськ. Події 2014-го вразили його, він дуже переживав. І у Луганськ не повернувся, не визнав там чужої влади, – пригадала Галина. – Йому подобалося давати нове життя старим речам. Любив, щоб усе працювало: техніка, водопровід, електроприлади. Ніколи нічого не лишав «на потім».

Миколу кремували. Його прах зберігають рідні, щоби в майбутньому поховати у селищі, де він народився.

Історія з instagram каналу Victims of russia.