Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ніна Дмитрівна Анточ

«Їжа закінчилася, магазини були розграбовані»

переглядів: 181

Ніна Дмитрівна згадує, як вони з чоловіком покинули свою квартиру, бо в ній обвалився дах і балкон, вилетіли шибки. Вони пішли до своїх дітей, але згодом їхня квартира згоріла, автомобіль також. Вони залишилися в підвалі без нічого. Продукти закінчилися, вода теж

Ми з чоловіком жили в Маріуполі, на проспекті Перемоги. 24 лютого відразу розуміли, що відбувається, бо зіткнулися з таким у 2014 році. Тоді ми жили у гуртожитку в Східному мікрорайоні. Він горів – було багато постраждалих. Внучці бабусі, що працювала комендантом у нашому гуртожитку, відірвало ніжку. Але у чотирнадцятому році бойові дії швидко припинилися, а цього разу до нас прийшла велика війна.  

На другий день війни був обстріл, внаслідок якого навпроти нашого будинку згоріла Нова пошта, а на перетині вулиць – меблевий салон. 25 лютого у мого онука був день народження. Я спекла торти й передала доньці, яка жила зі своєю сім’єю в Лівобережному районі. Того ж дня зникло світло і зв’язок. До першого березня у нашій квартирі ще був газ. Ми залишалися в ній до п’ятого березня. Потім, під час чергового обстрілу, обвалився перший під’їзд нашого будинку. Ми мали квартиру в другому під’їзді. У нас упав балкон, вилетіли шибки і обвалився дах. Ми взяли одну сумку з речами і пішли до дітей на вулицю Пашковського і жили там до кінця березня. З донькою не було зв’язку. Як потім виявилося, вона з сім’єю ховалася в ямі якогось гаража. 

Ми ходили в дитячий садок і набирали воду, яку привозило пожежне авто. Вона була сіра. Ми її відстоювали, кип’ятили і пили. А деякі люди ходили до річки, та так і не поверталися звідти. 

Ми готували на вогнищі з тих продуктів, які залишалися вдома. Варили борщ, каші. Доїдали мерзлу картоплю. Одного  разу я готувала якісь перепічки – і почався обстріл. Снаряд влучив у сусідній під’їзд – почалася пожежа. Вона швидко розросталася, бо будинок старий, з дерев’яним дахом і сходами. Після цього люди, які мали транспорт, виїхали. А інші розійшлися по підвалах. 

Наш автомобіль згорів. Ми вчотирьох сиділи в підвалі й думали, що робити далі. Їжа закінчилася, магазини були розграбовані. Сусідка принесла два кілограми гороху, щоб посмажити пиріжки. Також принесла старе борошно й сказала, що його, мабуть, потрібно викинути. А я взяла жменьку того борошна, висипала в брудну каструлю й стала чистити ним, бо не було чим її вимити. Я нічого не забуду. Коли приїхала в Кам’янець-Подільський, купила зошит і почала записувати все, що з нами було.

Нам вдалося виїхати до Кам’янця-Подільського. Там ми познайомилися з хорошими людьми. Вони нагодували нас і прихистили. Потім ми з чоловіком і невісткою переїхали в Одесу, де й живемо зараз. Донька оплачує нам квартиру, а сама мешкає в Латвії. Ми плануємо після війни повернутися в Маріуполь, хоча й розуміємо, що буде тяжко. Але це наше місто, ми там народилися й прожили все життя.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Маріуполь 2022 2023 Текст Історії мирних жінки чоловіки пенсіонери діти переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення вода житло літні люди (60+) діти внутрішньо переміщені особи перший день війни їжа окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій