Мені 60 років. Я з міста Кремінна Луганської області. Працювала в будинку для літніх людей. 

Зранку 24 лютого я збиралася на роботу. Вийшла з дому й побачила сусідку, яка стояла й плакала. Від неї дізналася, що почалася війна. На роботу я все ж таки пішла. Було чутно вибухи з боку Старобільська. Я працювала до десятого березня, а потім у будинок для літніх людей влучив снаряд – він згорів. 

30 квітня ми з родичами і сусідами виїхали приїхали на Дніпропетровщину. Сюди приїхали з Харкова наші діти. Зараз діти з онуками за кордоном, а я ми з сестрою та її сім’єю залишилися тут. 

Найбільші труднощі – фінансові. Зарплату не отримуємо. Живемо на соціальні виплати й гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова та інших організацій.

Ми зустрічали дуже хороших людей, які надавали нам безкоштовно житло, допомагали. Ми всім дуже вдячні. І взагалі, в цьому місті, де ми зараз, усі люди добрі. 

Надіємося, що війна скоро закінчиться. Чекаємо на перемогу. Все буде добре.