Мені 37 років, є двоє дітей, 18 і 11 років. Жили в Маріуполі, виїхали у квітні 2022 року.

В перший день війни була якась незрозумілість. Запаси ми робили. Щось було з харчів. Ну а потім не було ні води, ні газу – нічого. Квартиру нашу порушило, ми перейшли до мами. А потім і там вибило вікна, і згодом ми виїхали.

Були такі страшні моменти, коли йдеш по воду і розумієш, що можеш не повернутися.

Ми декілька днів не могли проїхати. Спочатку в кінці березня на машині переїхали в село. А потім довго проходили фільтрацію. Чекали десь 25 годин в машині. 

Свого котика ми залишили на бабусю, яка під Маріуполем жила. Але через пів року мені його привезли.

У мене тут рідних немає. Чоловік пішов добровольцем і загинув рік тому, я залишилася сама.

Про майбутнє я ще не можу думати, поки не можу зібратися з думками.