Росіяни вбили мого молодшого брата. Я залишилася без роботи - працювала викладачем. Діти жили у постійному страху, поруч із російськими військовими. Не було можливості пройти медичне обстеження, тому я самотужки лікувала дітей, зокрема старшого сина з астмою. Дітям важко адаптуватися в суспільстві, наразі вони навчаються онлайн.

Про початок війни я дізналася без новин. Це був ранній ранок, близько п’ятої години. Я годувала сина груддю й раптом відчула, як здригається будинок, відчиняються двері.

Горіла військова частина біля Каховська ГЕС - тоді я зрозуміла, що почалася війна. Діти ще спали.

Згодом до нашого дому прийшли російські військові й сказали, щоб я віддала дітей до російської школи.

Погрожували: якщо не віддам - вони самі заберуть дітей. Тоді я зрозуміла, що більше терпіти неможливо. Завдяки допомозі волонтерів нам вдалося виїхати.

Ми трималися разом із близькими та знайомими - підтримували одне одного морально, фінансово й матеріально. Коли вбили мого брата, його дружині з двома дітьми також допомогли виїхати.

У перший рік була особлива нестача їжі, рятував власний город. Для старшого сина протиастматичні ліки доводилося замовляти через людей і переплачувати великі кошти, адже російські препарати були неякісні й не допомагали.

Ми постійно говоримо дітям, що тепер у безпеці, що російських військових тут немає, і намагаємося самі в це повірити.

Проте страх залишився: діти бояться, що знову буде приліт або що прийдуть російські військові. Вони пережили обстріл, але встигли сховатися, чули погрози, бачили побитого чоловіка. Це спричинило паніку та сильну тривогу. Діти отримували психологічну допомогу й продовжують працювати з психологом.

Ми багатодітна, малозабезпечена сім’я, я - одинока мати, внутрішньо переміщена особа. Діти постраждали від бойових дій. Попри все, вони намагаються жити далі: займаються музикою (гра на трубі) та малюванням, хоча адаптація в суспільстві дається їм дуже важко.