Дім зруйновано. Ми вимушені скитатися по країні. Це був найжахливіший день у житті.

Дитина з перших вибухів усе зрозуміла сама. Доводилось усю ніч сидіти у підвалі. У доньки було довге волосся, але там, у підвалі, довелось його обстригти, бо не було змоги доглядати. Їй тоді було 9 років. У цьому ж віці в неї з’явилось сиве волосся.

Одну ніч, наприкінці лютого 2022 року, ще лежав сніг. Ми без взуття, босі, бігли до підвалу під час вибухів. Саме тоді прийняли рішення виїхати. Виїхати в нікуди і без нічого.

Дитина писала в щоденнику, що якщо ми виживемо, вона буде радіти кожному дню.

Страхи, звичайно, були і є досі. Вони не зникли, а лише підсилюються.

Ми залишались без елементарного. Топили сніг, збирали дощову воду, готували їжу на вогнищі.

На жаль, у нас не залишилось жодної речі, жодного фото з дитинства. Немає нічого.