Світлана Олександрівна разом з чоловіком і двома дітьми вчасно виїхала з селища Чернігівка Запорізької області. Наступного дня після їхнього від’їзду окупанти заборонили вивіз дітей. Хотіли, щоб вони ходили в російську школу

Мені 35 років. Ми з чоловіком жили в селищі Чернігівка Запорізької області. Виїхали в Запоріжжя, а наші батьки залишилися. 

Вранці 24 лютого ми прокинулися від гучних звуків, злякалися й вискочили на вулицю. Тоді якраз летіли ракети та винищувачі. Було страшно й нічого не зрозуміло. Потім ми думали, що до маленьких селищ війна не дійде, але помилилися. Чернігівку окупували. 

Зовсім не було на що жити. Батьки допомагали. Це ж немислимо: дорослі люди залишилися на утриманні батьків, ще і з маленькою дитиною на руках. Не було ні харчів, ні побутової хімії. Потім почали привозити, але занадто дорого. Україна припинила виплати, а росіяни тоді ще не платили. Зараз, наскільки мені відомо, вони платять по 4 тис. рублів, хоча обіцяли по 10 тис.

Спочатку ми з чоловіком і десятимісячною дитиною поїхали дізнатися, чи можна орендувати квартиру в Запоріжжі. Нам це вдалося, і ми повернулися по старшу дитину. Виїхали всі разом дев’ятого серпня, а наступного дня дітей з селища вже не випускали. Мовляв, якщо хочете, самі їдьте, а діти нехай тут залишаються і ходять до школи. Добре, що ми встигли. 

Як почали обстрілювати Запоріжжя, ми поїхали до селища Братського Миколаївської області. Тільки повернулися звідти. Побули там три тижні, але тягнуло в Запоріжжя. Є надія, що війна дуже скоро закінчиться, тоді нам звідси буде ближче додому їхати. Батьки телефонують, вони чекають нашого повернення. Переживаємо за них, бо знаємо, що біля їхніх дворів блокпости стоять.

Росіяни напиваються і починають стріляти. Треба тільки з усім погоджуватися й прикидатися дурником. По-іншому там не можна.

У Запоріжжі дуже добрі люди. Але й наша Чернігівська громада не залишила жодного свого жителя. Тут знаходиться наш голова, Віталій Манич. Він дуже допомагає «гуманітаркою». Дає харчі, побутову хімію, дитячі речі. Він мене дуже приємно вразив. Жодної людини не полишив – усім допомагає. 

Погляди на війну дуже перетасували друзів і рідних. Стало зрозуміло, хто чим дихає. Ставлення до оточення тепер буде інше. 

Усе буде добре. Ми повернемося додому, і всі переселенці теж. Я думаю, наш президент зробить так, щоб усім було добре.