Некроєнко Михайло, 10-б клас, Кременчуцький ліцей № 5 імені Т. Г. Шевченка

Вчитель, що надихнув на написання — Заплішко Ольга Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року — день, який змінив все. Це день, який перевернув життя кожного українця з ніг на голову. На момент написання цього есе пройшло дев'ятсот п'ятдесят два дні з моменту початку повномасштабного вторгнення. На мою думку, кожен українець пам'ятає той самий день, свою першу повітряну тривогу.

Перша тривога, яку я почув сталася пізно ввечері, моя бабуся переїхала до нас через наші переважання, і в один момент ми почули її. Голосне гудіння, що супроводжує українців кожного дня — повітряна тривога. Після новин, які ми чули з Києва, нам було моторошно, з думкою про дні та ночі у бомбосховищі, ми пішли в підвальне приміщення школи, яке на той момент складно було назвати бомбосховищем. Там пройшла моя перша година страху і думок про кінець. Мої батьки намагались мене підтримувати, і в них це вийшло. Мені стало легше, коли ми повернулись додому, але ніхто ще не знав про те, куди і наскільки це зайде.

Наступний день був одним із найгірших у моєму житті. Страх, паніка, сльози, та новини.

Якщо б не батьки, я б точно впав у депресію. Але вони робили мене хоча б трохи щасливим, навіть не дивлячись на те, що їм було не легше.

Мені запам'ятався момент, коли ми з батьком поїхали до магазинів по хліб, сіль та каші. Тоді в мене була лише одна думка.

Невже все це наше нове життя? Полиці магазинів були порожні, а небо було сірим, наче відчувало наше горе,

але одна думка, яка допомагала нам прожити ці роки, допомагає мені кожного дня. "Ми сильні, бо ми українці! Ми українці, бо ми сильні". З цією думкою ми долаємо перешкоди, зустрічаємо новий день та відвоюємо наше право на свободу та незалежність.

Ми не здамося, за нами правда! Слава Україні!