Заворотна Наталя, викладачка Затоківського закладу загальної середньої освіти Кароліно-Бугазької сільської ради

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Слово, яке до 24.02.2024 було для нас лише тим, про що ми читали у книгах і бачили у фільмах. Один ранок четверга змінив наше життя. Ввечері я і моя родина збиралися йти на роботу, в школу, в садочок, а на ранок ми вже пакували тривожну.

Коли почалася війна я працювала вчителем у КЗ «Кароліно-Бугазький спеціалізований ліцей спортивного профілю Одеської обласної ради», а проживала (і досі проживаю) у мальовничому селищі Затока на березі Чорного моря. У мирні часи Затоку і Кароліно-Бугаз сполучав розвідний міст. Шлях до роботи пролягав через нього.

Кожного ранку від’їжджаючи на роботу я не знала чи зможу повернутися додому, адже міст весь час був для агресора (і досі залишається, хоча вже не функціонує). Проте інакше не могла, бо на тому боці мене чекали вихованці нашого закладу.

Діти, покинуті рідними, яким пережити перші дні жахливої війни було набагато складніше, тому що поруч не було рідної людини, яка б їх підтримала, розрадила.

Цю функцію взяли на себе ми: вчителі, вихователі, адміністрація закладу.

У березні дітей було евакуйовано до Польщі.

Ми ще рік зустрічалися на онлайн уроках, згодом вчителі були скорочені у зв’язку з реорганізацією закладу.

Але я досі згадую кожного зі своїх учнів з теплотою і вдячністю всесвіту за те, що ми познайомилися.

На сьогоднішній день я працюю в Затоківському ЗЗСО і, проте в моїй пам`яті назавжди залишаться ті випробування, які ми мужньо пройшли з нашими вихованцями. Тепер нам з учнями також частенько доводиться спускатися в укриття, але ми сильні, вільні, незламні. Ми обов’язково подолаємо цей тернистий шлях. Перемога за нами. Слава Україні! Героям!