Сошко Руслан
8 клас, КЗ "Гладківщинська гімназія Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області"
Вчителька, що надихнула на написання - Веретільник Наталя Олександрівна
Війна. Моя історія
«…я з усіма дружив,
останній раз бився аж в 3 класі,
а далі навчився все вирішувати словами…»
«Спочатку я не вірив, що це – війна.
Я думав, що це якась нісенітниця,
і через години 2 – 3 все припиниться,
і я піду до школи»
Я жив у місті Каховка, Херсонської області. Прекрасне невелике містечко, у якому було все для комфортного життя: багато роботи, школи, дитячі садочки, магазини, спортивні майданчики, великі стадіони «Авангард» та «Олімпійський», де проходили матчі з футболу. Неподалік тихий ліс, Дніпро. Каховка завжди славилася своїми масштабними фестивалями: «Таврійські ігри», фестиваль Байк-року «Тачанка».
До війни я навчався у школі № 4, займався 3 роки боксом у ДЮСШ. У школі я з усіма дружив, останній раз бився аж в 3 класі, а далі навчився все вирішувати словами. На перервах ми з друзями або грали в «дожени мене», або в теніс.
Моя сім’я складається з п’яти чоловік: на той час – одинадцятирічний я, восьмирічна сестра Віка, маленька сестра Поліна (їй три роки), тато Сергій, який працював на заводі, та мама Марія – вона була поваром у школі, де я навчався.
23 лютого 2022 року – останній день карантину, а 24 лютого школярі повинні були йти до школи, а діти – в садок. Я довго чекав того дня, щоб піти до школи, бо вдома вже нудьгував, сумував за друзями.
Прокинувся я о 6-й ранку. Батько вже був на роботі, а молодші сестри ще спали. Виглянувши з кімнати, я побачив, як мама поспіхом збирає речі. Не зрозумівши, що сталося, я почув перший вибух. Потім пролунав другий, третій… Пізніше ми дізналися, що били по Новій Каховці, що недалеко від нас.
Спочатку я не вірив, що це – війна. Я думав, що це якась нісенітниця, і через години 2 – 3 все припиниться, і я піду до школи…
На той момент росіяни вже окупували наше місто.
Ми жили біля в’їзду до міста, тому я перший раз побачив, як дуже багато машин їхало в сторону Таврійська. Ми бачили БТР, БМП, танки та просто цивільні машини, але вже з позначкою «Z» та без номерів.
Діти не ходили до школи, до дитячих садочків, багато дорослих залишилося без роботи, без грошей. Був дефіцит всього… Червень – останній місяць, коли я був у рідному місті, запам’ятався мені найкраще. Ми з друзями часто гуляли на дворі, ходили на річку купатися, на рибалку, декілька разів з нами ходив мій тато. 19 червня наша остання рибалка в Каховці і останній день, коли я бачив багатьох своїх друзів.
Потім вимушені переїзди… Запоріжжя, ночівля у дитячому садку… Кропивницький, і знову дитячий садок та його привітні господарі. Вінниця, Львів, модульні будиночки, гуманітарна допомога, пошук батьками житла для великої родини. Найчастіше я згадую хостел під «високим замком» для переселенців. Там я знайшов друга, з яким і досі спілкуюся. Ми з ним познайомились, бо обидві наші сім’ї жили в одній великій кімнаті. Він був з Краматорська, Донецької області.
Уже підходив вересень. Мама записала нас із сестрою та двоюрідним братом у львівську школу, де я також знайшов собі друга, котрий теж був із Каховки.
У листопаді ми знову переїхали. У квітні тато повернувся з війни… Вони з мамою почали шукати хату, щоб залишитися в ній і не переїжджати. Так ми опинилися у селі Гладківщина, де я знову знайшов собі друзів… Якби не вони, я б і досі не знав, чи зможу все це витримати…
