Мені 61 рік. Жила в місті Гуляйполі. Війна застала там. Поки могли, були вдома. Нас обстрілювали, ми в підвалах сиділи. А потім уже виїхали в Запоріжжя. У дім влучив снаряд, і він згорів. 

Нам надавали гуманітарну допомогу, і воду підвозили. Світла не було, газу теж. Сиділи при свічках, топили дровами. Плитка у нас була. Так і виживали. Під час обстрілів у підвал спускалися й там сиділи. Коли в хату прилетіло, то нас уже вдома не було - ми виїхали. Якби були там, то не вижили б.  

Виїжджали своїм транспортом із чоловіком. Що могли, те взяли. У нас і документи погоріли. Тепер дуже тяжко й страшно. Ми досі не можемо заспокоїтися.

Одне слово – війна. Усе знищено. Стільки життів загублено! Знайомих, друзів уже немає. Це дуже боляче.

Хай би вона швидше закінчилася. Живемо тільки одними надіями. Вірю, що все буде в майбутньому добре: онуки будуть вчитися, діти працювати, а ми – відпочивати на зароблені пенсії. І все це буде під мирним небом у мирній країні.