Ольга Іорданова, вчитель

ОПОРНИЙ ЗАКЛАД РЕНІЙСЬКИЙ ЛІЦЕЙ №1 РЕНІЙСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ІЗМАЇЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

На світанку 24 лютого 2022 року російські загарбники підло і підступно вдерлися в нашу мирну Україну. Ми здригнулися від масованого бомбардування важкою бронетехнікою й артилерією. Ворог задумав швидко захопити Київ. Стійкий опір Збройних Сил України зірвав наміри росіян. А далі – Ірпінь, Ворзель, Буча, Гостомель. Реактивна ствольна артилерія, танки, стрілецьке озброєння призвело до великих жертв серед людей. Слідкую кожний день, веду щоденникові записи. 28 лютого 2022 року. Маріуполь. Облога міста. Металургійний завод «Азовсталь». До 20 травня наші герої тримали оборону, відтягували найбоєздатніші ворожі підрозділи від інших напрямків. Але сили були нерівні. На жаль, довелося здатися в полон. Розумію, полон –  це жах! Особливо російський! До сих пір ми чекаємо повернення азовців. Пригадую: масове знищення людей у Маріуполі, різанина в Бучі, Ізюмі… Звірства, воєнні злочини росіян шокували весь світ.

1000 днів… . 1000 моторошних днів. Безсонні ночі з повітряною тривогою по декілька годин. І ти тільки те й робиш, що слідкуєш за телеграмами: куди летить? Раптом чуєш тривожний ренійський сигнал: «Підвищена небезпека! Пройдіть в найближче укриття».

З шаленою швидкістю піднімаюсь з ліжка, хапаю «тривожну валізу» і лечу до найближчого укриття. Усі люди не відривають очей від телефонів: прилетить чи не прилетить? І так майже до ранку. З полегшенням усі видихають: «Відбій повітряної тривоги». Як бальзам на душу! І ти йдеш досипати годину-дві, бо на ранок тебе чекають учні. Я прибираю свої негативні емоції, стрес, який пережила за ніч, заряджаюсь оптимізмом і йду на уроки. З вірою в перемогу, в ЗСУ! Уроки за розкладом, хвилини мовчання за загиблими нашими співвітчизниками, «Слава Україні!», «Героям слава!». І знову повітряна тривога! Організовано йдемо до укриття. І так кожний день.

Відчуваю втому від масованих повітряних атак. Напружено й неспокійно чекаю кожного вечора. Час від часу дивлюсь на мапу тривог. Червоний колір «повзе» знову на південь. Херсонська… Миколаївська… Одеська область. Балістика з Криму.

Відчуваю небезпеку і для Рені. Користуюсь правилом «двох стін». Вибух… Ще вибух. Знову Одесу огортає страшний дим. Серце переповнюється ненавистю і люттю до ворога. Вранці читаю наслідки атаки на місто: від удару пошкоджено припортову територію, будинки, під завалами люди, є загиблі. Прикро, що наше небо цілком не захищене, що наше життя таке крихке. Очікуємо від наших партнерів більшого тиску на Росію, більшої підтримки для України. Світ може зупинити війну! 

Виникає питання: коли це скінчиться? Невже хтось вважає, що він безсмертний? Хто дав йому право позбавляти нас можливості насолоджуватися життям, нав’язувати нам, якою мовою говорити, захоплювати чужі території і встановлювати свої кордони, вступати в Євросоюз чи ні? Це наше законне право. 

Як же дорого платить Україна за кожний сантиметр рідної землі! Скільки болю і страждання переживають матері, жінки й діти! Наша земля переповнилась плачем і горем, ріками крові.

Але серце України клекоче, б’ється. Наші мужні захисники й захисниці ціною власного життя чинять відчайдушний опір, навіть якщо доводиться відступати. 

Згадую гірке міркування М. Коцюбинського з повісті «Тіні забутих предків»: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт». Як за розкладом, щодня й щоночі Україна «приймає» незліченну кількість «мопедів», дронів, крилатих ракет, керованих авіаційних бомб. Вибухи, пожежі, смерті… Розбомблені будинки, лікарні, школи, дитячі садочки… З гіркотою усвідомлюю, що сьогодні моє життя, як і життя всіх українців, які залишилися в Україні, залежить від однієї людини, ім’я якої – Путін. Ти не знаєш, чи побачиш завтрашній день, чи посміхнеться тобі сонце, чи матимеш ти житло… «Сам не знаю, де погину», - пригадуються слова пісні. З нетерпінням чекаю вечірнього звернення Президента Зеленського, його натхненного слова. Беру себе в руки, заспокоююсь.

Які б загарбники не приходили, ми вистоїмо! Наша мета – не руїни і смерть, а життя! Ми не повинні втрачати віру, жагу до життя.

Наші предки вибороли нам свободу й незалежність. Тож маємо її втримати! Єднаймося! Переможемо!З нами увесь світ, з нами Бог. Вірю в нашу перемогу. Слава Україні! Героям слава!