Задорожня Любов Вікторівна, вчителька зарубіжної літератури та англійської мови в Криворізькому ліцеї №4

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

21 сторіччя, цифрова ера людства, все вимірюється цифрами. Скоро буде 3 роки як росія безкарно вбиває Україну, в усіх смислах цього слова. Якась 3-ка, маленька цифра, яка вміщає в собі 1000 днів — 24 000 годин життя, які ніколи ніхто не поверне.

З першого дня війни я нікуди не виїжджала з рідного міста, рідного дому. Ми були усі разом, всією сім'єю. Моєму синочку на той момент було 1, 5 року, але я прийняла рішення залишитись вдома, поряд з чоловіком, батьками, ще й свекруха була тяжко хвора, на жаль, вона померла в травні 2023 року, після третьої, дуже складної операції...вона так і не дочекалась закінчення війни.

Моя сім'я — найважливіше, що в мене є, і якщо ми не можемо поїхати всі разом, то ми будемо разом тут, вдома.

24.02.22 року моє життя, найкращі роки мого життя, молодості, вкрали і продовжують це робити.

Дитинство, щасливе, безтурботне дитинство, яке більше ніколи не повториться, яке формує подальше життя людини, моєї дитини теж вкрали. Щасливе життя моїх рідних, здоров'я — зруйновано, втрачено!

Ми живемо наче у клітці, а точніше не живемо, а виживаємо, в усіх сенсах цього слова. Ти живеш з думкою, який дім буде наступний, в який прилетить ракета. Скільки ще захисників і захисниць ми втратимо. Чи буде ще блекаут.

Як вижити з такими цінами, тарифами, які ростуть кожен день, а твоя зарплатня — ні.

Ці питання, думки кожен день турбують не тільки мене, а всіх українців! Інколи здається, що це найстрашніший кошмар, а ти скоро прокинешся. Але, на жаль, це не кошмар — це жахлива реальність. Найстрашніше, що ти поняття не маєш, коли цей жах скінчиться. Скільки ще життів буде втрачено, число яких вже далеко не 1000...

скільки ще днів життя буде вкрадено... де він, той шлях до життя, до перемоги?