Ми покинули своє житло, своє мирне життя. У нас забрали все... Немає змоги навчатись вживу, немає змоги спілкуватися з друзями. Знаходимось самі у чужому місті. Чекаємо повернення додому. Рік життя стерли...

Сам факт настання війни був шокуючим. Як це можливо у 21 столітті? Цінності життю немає...

Було страшно, коли мій син побачив окупаційні війська на блокпосту, коли бачив та чув вибухи, він одразу хапав свої іграшки і збирався йти до укриття. Але іграшки брав не для того, щоб погратися. Він казав: "Вони загинуть вдома, я так не можу, тому беру їх із собою".