Катерина із сином провели сім місяців в окупації. Через обстріли в селі було небезпечно, але люди не голодували

Для мене це був день дуже тяжкий. Прокинулася о четвертій ранку - у нас вже чутно було вибухи. Літаки літали, але не у нас, а далі. Донька о третій ранку була біля Херсону, а син був вдома. Я його до шостої години не будила - хотіла, щоб він не знав про це. Важко згадувати. Через наше село одразу пролетіло 25 ракет, потім ще о шостій ранку через село летіло, і о пів на восьму ранку також ще три летіли в сторону Миколаєва. Дуже тяжко було в перший день, поки оговталися трошки.  Потім звикли трошки до цих вибухів.

Ми з села не виїжджали. Я в селі була всю окупацію із сином удвох, сім місяців. 6 березня пройшли перші БТРи по селу. Спочатку вони проїхали в сусіднє село заїжджали і верталися назад, а вже 17 квітня окупанти поселилися у нас, і до 2 жовтня вони постійно у нас були. Починалось з росіян, а потім заїхали і ДНРівці.

Спочатку люди все закупляли з магазинів - вичистили все, що було. Нам пощастило, що з сусіднього села два КамАЗи їхали на Херсон, їх зупинили, і нам розпродали муку. З тої муки ми хліб пекли. Світло і вода у нас були до 29 серпня, а потім, як виключили, то на камінчиках готували. 

Хліб пекли в сковорідці, робили дріжджове тісто. У нас одне молоде подружжя під страхом і ризиком їздили на Берислав, на Херсон і привозили деякі продукти. 

Ми не голодували. Росіяни гуманітарку давали спочатку всім. Хто брав, а хто не брав. Я не ходила й не брала - ми обходилися своїм, що було. 

Відновили нам світло, але бувають поломки: може, десь прилітає.  Літом тоді почистили колодязі - колодязну воду брали, а коли нас звільнили, завозили воду і в пляшках. Своя водопровідна вежа в нас є. Хто пережив страх окупації, тепер ні на що не жалується. Гуманітарку нам дають, дякуємо. От, сьогодні ми отримали гуманітарну допомогу: крупи, мука, олія - все є. У кого постраждали будинки, тим вже ремонтують, вставляють вікна, допомагають.

Я б хотіла, щоб вже завтра війна скінчилась. Але не думаю, що це скоро буде. Мій син воює, донька військовослужбовиця, у старшого сина вже повістка на руках - проходить медичну комісію. Наші діти стараються, як можуть, і вони також хочуть, щоб скоріше цей жах закінчився. Тримаємося, сподіваємося, молимося, просимо Господа, щоб допоміг нам. За дітей молимося, за всіх військових, за всіх, хто там знаходяться. Я дуже тяжко це все переживаю.