Марʼяна Осташ | Стрий

"Як пояснити сину війну?"

AMIGA (з англійської – агенція міграції та адаптації) – організація, яку заснували у 2010 році вчені Академії наук Чехії та Карлового університету в Празі. Зараз це – волонтерський центр, що допомагає мігрантам у працевлаштуванні, надає психологічну підтримку, проводить заняття для дітей із особливими освітніми потребами. Тут працюють фахівці з України та Чехії. З початком повномасштабного вторгнення вони відкрили нові проєкти для українських біженців.

В організації допомагають не лише дітям із інвалідністю, а й їхнім мамам. Як це відбувається – читайте у репортажі проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

В один із перших днів вторгнення Мар’яна Осташ стоїть на балконі свого помешкання у Стрию й дивиться, як над домом із гулом пролітає літак. Вирішує їхати – зі страху не так за себе, як за сина. Лук’яну сім і він зовсім не розмовляє – як пояснити йому війну?

Мар’яна кладе в сумку мультиварку та Лук’янові зошити з навчанням. Зі Львівщини їдуть на Закарпаття, а коли стає зрозуміло, що війна надовго – рушають до Праги, де мають знайомих.

Дорога хлопчику дається важко: плаче, нервує. Мар’яна понад усе хвилюється, аби в Лук’яна не сталося регресу. Тож перше, за що береться по приїзду, – шукати синові нову школу.

З двох років хлопчик займався з логопедом, корекційним педагогом, пізніше додався психолог, сурдолог. Лук’яну купили слухові апарати. Він не говорив, зате гарно малював, охоче бавився іграшками, дивився мультики та грався з дітьми, розповідає жінка.

«Лук’ян має проблеми зі слухом, тому я знайшла заклад для дітей із такими порушеннями, – розповідає Мар’яна. – Там його навчили розуміти різні знаки: зняти верхній одяг, поїсти тощо. Вчителька почала скидати мені елементарні сурдожести, аби і я вивчила».

Зі слів жінки, у Празі лікарі Лук’яну діагностували аутизм – доти різні фахівці ставили інші, за схожими симптомами. Хлопчику важко було призвичаїтися до нового середовища.

«Сину довелося звикати до метро, трамваїв, нової квартири, – згадує Мар’яна. – У нього розпочалися проблеми з психоемоційним станом, перестав спати. Ми вирішили повернутися в Україну».

Рік тому Осташі знову приїхали до Праги з міркувань безпеки. Кількагодинні сидіння в підвалі виявилися для Лук’яна ще важчими. Хлопчик не розумів, чому не може спати у власному ліжку, чому треба бігти в укриття. Поки не були тут, втратили місце у школі – тепер Мар’яна шукає нову.

У жовтні 2024-го за порадою подруги вона привела Лук’яна на заняття в AMIGA.

Мар’яна Осташ спілкується з психологинею після заняття

«Нам важко далася навіть дорога на метро сюди – як завжди кудись уперше, – каже Мар’яна. – Я придумала маленькі заохочення: купувати смаколики, які він любить. Перші кілька разів залишалася з ним. А тепер нема такої потреби: Лук’ян охоче ходить сам».

Жінка додає, що її син завжди любив малювати, але після останнього переїзду втратив бажання. На арт-терапії, каже, хлопчик згадав про своє захоплення:

«Не помічаю, що Лук’ян контактує з іншими дітьми, навпаки – став більш сором’язливий. Але малюнки й аплікації захоплюють його увагу на все заняття. Він виходить щасливий від того, що робить. Увесь фонтан своїх емоцій виплескує за півтори години, поки малює. А назад і дорога вже стає легшою. Дитина ніби перемикається від буденності».

Сама ж Мар’яна збирається відвідувати заняття для мам дітей з інвалідністю, які проводять в організації.

«Мені теж потрібно переключитися, бо складно бути весь час із дитиною й дратуватися, коли не можеш її зрозуміти, – пояснює переселенка. – А для наших дітей важливе місце, де їх приймають, де вони можуть впоруватися зі своїми емоціями та висловлювати почуття».