У сумці Лідії тепер завжди є термос з гарячим чаєм, бо жінка й досі сильно боїться, що в один момент може зникнути світло та вода

Рано-вранці 24 лютого я, як завжди, їхала на роботу. Аж тут почула вибухи - тож, не вагаючись, вирушила за дитиною у санаторій. Два місяці ми провели без рідних.

Спочатку було дуже важко - адже я ніколи раніше не просила допомоги, звикла сама приходити на поміч. Потім все ж зрозуміла, що своїми силами не обійтися.

Першим нам допоміг чоловік на ім’я Сергій. Він, дізнавшись, що я з дитиною, привіз пакет продуктів і гігієнічних засобів. Хоча я знаю, що на той час вже всю гуманітарну допомогу роздали. Тож підозрюю, що він все придбав за власний кошт. Дякую за все!

До війни я працювала на ринку – продавала штучні квіти тощо, але зараз не маю змоги влаштуватися на роботу, адже малого нікуди діти. Втім, планую працювати, коли він піде до школи у перший клас.

Після пережитого в мене залишилася звичка завжди брати з собою термоси з кавою чи чаєм. В мені оселився вічний страх, що у випадку активних бойових дій одразу вимкнуть світло і воду. Тож термос нас виручить, можна буде зігрітися гарячою кавою.