Рано-вранці 24 лютого ми з дітьми спокійно спали. Прокинулася я від телефонного дзвінка чоловіка, він у мене військовий. Так я і дізналась, що почалася війна.
Деякий час ми знаходились в окупації, потім наважились виїхати.
На підконтрольній Україні території мені було дуже складно знайти житло. У першу чергу це було важко фізично, оскільки я була одна з двома дітьми на руках.
Роботи в мене немає, адже хтось повинен сидіти з малюками. Чоловік з першого дня війни знаходиться на передовій, захищає нас. Вперше з ним вдалося побачитися лиш через чотири місяці після початку війни.
Життя під окупацією ми згадуємо з жахом. Про те, що там відбувалося, нам нагадує пошматований уламками снарядів автомобіль.