Концимал Максим, 9 клас
Білівський ліцей
Вчитель, що надихнув на написання есе: Бражник Галина Василівна

Війна. Моя історія

Україна жила спокійним життям, допоки на світанку не завили сирени та не почали бомбити мирні міста.

О четвертій ранку 24 лютого 2022 року сталася подія, що сколихнула весь світ. Ми прокинулися від гучних ударів. У новинах оголосили, що на території України відбулося повномасштабне вторгнення. Протягом усього ранку ми спостерігали за ракетами, обстрілами та дивилися новини. Ми спішно уклали тривожну валізу, незважаючи на те, що у нас були свої справи, які було вирішено відкласти. На той момент у мене було тільки почуття невідомості і непробудного сну. З кожним днем вибухи ставали дедалі сильнішими і ближчими. Моя мама вирішила поїхати за кордон. На даний момент я перебуваю за кордоном, а саме в Польщі. Крім того, незважаючи на те, що я не чую вибухів, я відчуваю горе своєї батьківщини, яка щодня ховає своїх найкращих синів. Нелегко визнати, що люди гинуть вдалині, за сотні кілометрів. Крім того, не звичайні люди, а хоробрі та непохитні патріоти, які поклали своє життя і душу на захист своєї батьківщини.

З того моменту Збройні Сили України мужньо захищають наші міста та села, відвойовуючи кожен клаптик нашої території. Українці об'єднуються та виходять на вулиці, щоб протистояти ворогу. Війна стирає маски, показуючи наше справжнє обличчя.

Як ніколи раніше українці стали об'єднані. Як волонтер, журналіст, вчитель чи учень кожен українець беззавітно захищає свою батьківщину. Сьогодні, підбиваючи підсумки жахливої події, ми підкреслюємо силу та непохитність українського народу. Війна об'єднала тих, хто щиро любить Україну, і роз'єднала з тими, кому було байдуже на нас.

Тепер українській армії допомагають люди різного віку та професій, включаючи дітей. Хтось заробляє гроші граючи в шашки та виступаючи, а хтось відрізав та продав своє волосся, щоб допомогти нашим солдатам. Ці історії маленьких волонтерів дуже різні. Але їх поєднує віра в успіх та безмежна підтримка. Українці сміливі, мужні та ніколи не здаються. Це підтверджується історією нашого народу.

Скільки б нас не примушували терпіти біль і страждання, скільки б нашу землю не поливали кров'ю і не перекопували танками, наш народ витримає все і не залишить це просто так, помститься за себе. Наші славні воїни віддають своє життя, щоб захистити нашу рідну країну.

Я вдячний їм за це і бажаю успіху, щоб вони скоріше повернулися додому живими та здоровими. Я бажаю, щоб у світі назавжди запам'ятали, що війна — це найжахливіше явище. Я дуже чекаю дня, коли війна закінчиться, коли всі зможуть повернутися до своїх домівок, коли більше люди не турбуватимуться і не дивитимуться новини про воєнні дії. Все залежить від слів, які ми чуємо щодня, коли кажуть "Відбій повітряної тривоги", але найзаповітніші слова, які я хочу почути, - це відбій війни.