Мене звати Максим, мені 41 рік. Я був дома 24 лютого та спочатку не повірив у цю маячню про війну... Потім прийшла паніка - як евакуюватись, куди тікати, як далі жити, куди сховатися, коли обстріляли наш дім, куди сховати дітей від небезпеки?

У місті не було питної води, також не було підвозу продуктів харчування в місто, приходилось харчуватися домашніми запасами та запасами рідних та знайомих.

Вразило приємно відношення волонтерів до нашої ситуації в державі.

Роботи зараз в мене немає, ми втратили 3 роботи, основні джерела існування. Всі наші речі вже згоріли.