Давиденко Анна, учениця 11 класу Чорнухинського ліцею імені Г.С.Сковороди

Вчитель, що надихнув на написання есе - Галушко Алла Миколаївна

Моя Україна майбутнього

Україна – це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула.

Ярослав Стецько

Мир... Наче таке просте слово, але так тяжко сказати, що воно все-таки значить у сьогоденних реаліях. Із поняттям миру в Україні все ще важче. Хтось скаже, що це часи, коли немає війни, коли повітряні тривоги не розтинають своїм виттям довкілля, а ракети не літають у небі серед хмар.

Чи згодна з цим я? Не зовсім. Хоча звісно ці твердження також є правильними.

Для мене мир – це не просто відсутність війни. Це й порядок у середині самої країни. Коли влада працює на добробут народу, який у свою чергу робить все можливе для процвітання країни. Коли заробітні й пенсійні плати дозволяють людям повноцінно жити, а не існувати, змушуючи економити. Коли навчання є безкоштовним, дозволяючи кожній людині, не зважаючи на становище її родини, отримати освіту. Ось що для мене мир!

Тож сподіваюся, що в майбутньому наша квітуча Україна буде саме такою державою. Вільною не тільки від окупантів, які вдерлися до нас без жодного запрошення, а й від усього того негативу, про який я говорила вище.

Бо всі ті проблеми дійсно є. Звісно, це добре, що наш народ попри всі обставини, намагається вишукувати все найкраще, що є в нашої Батьківщини й тримає максимально позитивний настрій, але закривати очі на проблеми не потрібно.

Сподіваюся, що майбутнє нас чекає якнайкраще. Що освіта буде безкоштовною, а якість її не гіршою, ніж в інших країнах. Що кожна людина зможе отримати роботу, про яку вона мріє, де зарплатня буде дозволяти проживати найкращу молодість, а пенсія пізніше забезпечить щасливу старість.

Надіюся, що наша Україна, культурна спадщина якої до божевілля багата, стане тією країною, куди захочуть приїжджати туристи, бо вона не просто виступає країною ‘кандидатом’ в Європейський союз, вона є географічним центром Європи. В такій державі я б хотіла жити! Впевнена: це не тільки моя мрія, це бажання багатьох українців!

Знаєте, я вже бачу цей день, коли прокинувшись від звуків повідомлень в телеграм, побачу не чергові звістки про тривоги й вибухи, а від того, що всі будуть прописувати ті самі, такі жадані всіма українцями фрази "ПЕРЕМОГА!", "МИ ПЕРЕМОГЛИ!"

Бачу ті сльози щастя на людських очах та чую сміх, який дзвінко буде линути по всій Україні. Відчуваю те захоплення та щастя, яке огорне весь світ, коли іноземці, країни яких допомагають нам чим можуть, зрозуміють що все буде не даремно.

Тож коли ми переможемо цю війну й проженемо всіх наших ворогів, я... Ні, всі ми зробимо цей день незабутнім.

Нарешті дістанемо з шаф найкраще вбрання, яке вже так довго лежить там без діла, чекаючи нагоди, вдягнемо найкрасивіші прикраси, що роками лежали у скриньках. Нарешті зберемося всі разом біля сцени, де знову зможе відбутись концертна програма та заграє музика, даючи змогу людям затанцювати від щастя.

Того щастя, що ми змогли дочекатись того дня.

Але поки це просто мрії, адже не зрозуміло, як довго нам ще доведеться страждати та лити сльози за нашими близькими, які віддають свої життя за мир та за те, щоб ми все-таки змогли знову спокійно жити та сміятись як колись…