До війни ми мешкали у Слов'янську. Сім'я в нас маленька. Залишилися я і донька. Чоловік був хворий, коли почалася війна. На жаль, пройшов місяць – і його не стало. Ми поховали чоловіка і через дев'ять днів евакуювалися до Молдови. Там жили пів року в родичів, а потім повернулись в Україну. Приїхали на Черкащину. У Черкасах орендували квартиру, знайшли роботу. 

Коли вранці пролунали перші вибухи, ніхто нічого не знав. Потім в інтернеті я прочитала, що почалася війна. З роботи зателефонували і сказали, що приходити не треба. Я одразу побігла щось купляти, бо ми ніколи великих запасів не робили. Набрали води. Було страшно та незрозуміло, що далі. 

Їжа і вода були, а ліків не вистачало. Чоловік хворів, і коли почалась війна, то потрібні були серцеві препарати, заспокійливі. Кожен мій ранок починався з того, що я бігала по аптеках, шукала знеболювальні й купувала їх про запас. Дуже боялася, що настане такий момент, коли чоловік кричатиме від болю, а ліків не буде. 

Я не розумію, як можна було прийти на чужу землю і таке робити. Як можна стріляти по мирних людях, по тих, кого вони називали братами? Це мене й досі шокує. 

Мені подобається, що люди стали добрішими, уважнішими. Звичайно, не всі, бо ми всі різні. Але більше все-таки добрих людей, готових допомагати, і в Молдові, і у Черкасах. І в Слов'янську сусіди за нашими квітами слідкують, наглядають за помешканням.  Якщо в мене є щось зайве, то я, звичайно, віддам комусь, кому більше потрібно. І дуже приємно, що в нас на Донеччині в багатьох змінилася громадянська позиція. Зараз люди правильно розуміють ситуацію. Це мені теж подобається. 

У Молдові нам надавали безкоштовну психологічну допомогу. Часто, коли починаю розмовляти про війну, про рідних, про дім, плачу. Я походила до психолога, і мені стало трохи краще. Зараз, коли відбуваються атаки на Україну, мені легше справлятися зі страхом. Робота з психологом допомогла. 

В майбутньому бачу Україну вільною, незалежною. Хочеться, щоб ми відбудували все, що зруйнували наші сусіди, і щоб ми жили так, як до початку війни. Мені дуже подобалася наша країна. Я дуже багато їздила й бачила, якими стають наші дороги, школи. Усе змінювалось на краще просто на очах. І тут прийшли ці тварюки і таке накоїли.