Софія Кондратюк, 9-А клас, Соснівська гімназія Шептицької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Білань Ірина Богданівна

"Подія, яка змінила все. Сила допомоги"

У кожного є день, який змінює його життя або забирає його. 24 лютого 2022 року стало переломом для мільйонів українців, початком нового відліку. Час війни, як нова ера в нашій історії, початок нас інших. Цей день змінив не лише нас, але і наше людство, об’єднавши усіх довкола єдиної справи – боротьби за цінності, справедливість і людяність. Це єднання зробило усіх добрішими, ріднішими навіть крізь тисячі кілометрів та різні мови.

Прокидаючись зранку, я ціную, що можу прожити день з рідними, бо у цей час – то багатство. Та разом з тим цей лютневий день приніс багато негативних емоцій, втрати людей, домівок, міст і втрату частини емоцій, найперше страху і болю, який все ж сильним вітром зносить кожного, хто переживає загибель рідної людини.

Кожен розуміє, що життя у війні – ніби стояти на краю обриву: лише один крок – і зірвешся в чорноту.

Біль пронизує, ніби морозний вітер, від двох слів «на щиті», бо для когось це міг бути внук, син, чоловік, батько. Але потім вітер вщухає, і сила опору дозволяє підвестися з колін і з новою силою рухати свій віз життя, який все ж не застрахований від нічних атак і обстрілів. Наше життя може закінчитись за якусь мить навіть тоді, коли ми цього не підозрюємо, але страху немає — лише віра у захист.

Ніхто не знає, що може бути завтра: сьогодні ми можемо сміятися, а завтра всі будемо плакати від однієї й тієї ж новини.

Сила єднання дає наснаги жити під обстрілами, але ми всі повинні розуміти та підтримувати одне одного, стати однією родиною. А ще маємо навчитися вибачати одне одного вчасно, навчитися казати звичайні слова — «дякую, що ти зі мною», а не тримати образи одне на одного. Завтра може все змінитись, і ми будемо дуже жалкувати, що раніше не пробачили одне одного. Або завтра може просто не настати.

Крихкість світу тепер стає силою. Як би не боліло від буденності у війні, ти продовжуєш тремтіти, але давати світло. Бо якщо не сьогодні, то ж коли?