Бакуменко Олександр, 9 клас, Веселокутська гімназія

Вчитель, що надихнув на написання есе -Липовецька Галина Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Як швидко летить час... Ніби вчора мене вночі розбудив зляканий голос мами, у батька був розгублений погляд, якийсь невидимий жах наповнив кімнату. Тоді прозвучало слово “війна”. Від нього віяло холодом, який своїми цупкими щупальцями огорнув все тіло, потім добрався глибше  - і я відчув якусь внутрішню тривогу, передчуття біди, яка з кожною секундою ставала ближче...

Перші дні війни промайнули ніби уві сні. Паніка, тривога, очікування гарних новин, надія, що все скоро закінчиться і знову настане мирне життя.

Війна згуртувала людей. Одні вступили до лав ЗСУ, інші - допомагали як могли: виготовляли маскувальні сітки, готували гуманітарну допомогу, збирали кошти, на які волонтери закуповували і доставляли нашим захисникам потрібне обладнання, одяг, ліки...

1000 день війни...

На жаль, війна триває. Це важкий іспит для нашого народу, для кожного українця зокрема. Війна перевернула життя  з ніг на голову, зламала звичний ритм, розлучила сім’ї, зруйнувала домівки і забрала багато життів. Як боляче проводжати в останню дорогу знайомих, близьких, рідних. По всій Україні Алеї Слави - це наш біль, біль кожного українця, адже ці молоді люди - це щасливе майбутнє України, яке зруйноване купкою політиків. Я не уявляю, як можна віддавати накази, які забирають життя людей, зокрема мирного беззбройного населення? Війна навчила нас цінувати миті життя, адже не знаєш, що станеться через хвилину. Ехом болю в серці відлунюються звуки повітряної тривоги.

Пригадую, як я вперше почув звук ракети - невимовний жах! Секунда - і цей монстр  пролетів над головою, несучи смерть. Дякую нашим воїнам ППО, які знищують це зло, не допускаючи до цілей.

А шахеди? Їхнє  “диркотіння”  не спутаєш ні з чим. Тоді ми, учні і вчителі, йдемо у шкільний підвал, якщо це в денну пору, і там співаємо пісень, проводимо ігри, вікторини... Наші вчителі підтримують нас, мотивують до навчання, адже війна все рівно закінчиться, - тоді на наші плечі ляже відповідальність за відбудову України. Я вірю, що керівники нашої держави - мудрі люди, які все зроблять для того, щоб погасити це страшне багаття, що розпалила росія. Чому скільки ненависті у “братнього“ народу до нас, українців? Чому вони прийшли на нашу землю? Чому проливають кров невинних людей? Життя - бумеранг! Війна закінчиться, і за все те зло, яке вчинила кожна людина, за вбивства, катування -  чекає відповідальність.

А совість? Як можна вбивати, а потім викладати відео в інтернет, хизуватися своєю жорстокістю, тупістю, а потім сміятися, спокійно спати??? Так можуть чинити тільки моральні потвори.

1000 день війни - це величезне число, яке розповідає про неймовірні страждання. Але воно також розповідає про нашу незламність, мужність і любов до рідної землі. Незважаючи на всі труднощі, я вірю у перемогу, вірю, що скоро над нашими містами і селами знову запанує мир.  Я вірю, що Україна вистоїть, бо наш український народ сильний, бо ми на своїй землі. Україна  - це наша Батьківщина, це наше серце, це наш дім, і заради неї ми готові стояти до кінця!

Слава Україні!  Героям слава!