Через війну ми втратили житло, роботу, навчання. Було дуже лячно знаходитися під обстрілами кожного дня. Найважче переживали обстріли, коли всі вікна тремтять і сам будинок теж. Спали у ванній кімнаті. Спочатку була нестача їжі. Важко було стояти в черзі за хлібом години, і так і не дочекатися. Вирішили виїхати до тітки у Здолбунів. Ми добиралися чотири дні. Саме найстрашніше був виїзд з Харкова. На дорогах були згорівші машини. Після переїзду нашого тата забрали на війну. Тепер ми з донькою залишилися самі.