Мені 47 років. Я з міста Снігурівка Миколаївської області. Ми нікуди не виїжджали, були в окупації. У мене тільки мама, вона була зі мною.

В перший день жах був. Я збиралася на роботу - і почали бомбити. На нас авіабомби скидали.

Не було світла, води, грошей – нічого. Але якось виживали. Не було в нас нічого - ми цілих вісім місяців якось крутилися. 

День визволення Снігурівки був найщасливішим. 

До війни я працювала, а зараз - ні. Морально дуже важко, але стараємося боротися зі стресами.

Я думаю, до кінця цього року війна скінчиться. Я не знаю, як усе далі буде. Головне – щоб не стріляли.