Жителька Золочева тільки-но придбала нове житло для себе й своїй доньки, як була вимушена покинути затишний будинок і відправитися у переселення
Я дуже люблю своє місто, в якому я народилася і виросла. Мій рідний Золочів Харківської області я б не проміняла ні на яке інше місто. Я була щаслива і раділа тому, що мала, дякувала Богу, що мої рідні та близькі завжди були поруч.
Два роки тому здійснилася моя мрія: ми купили будинок, і у моєї дочки нарешті з'явилася власна кімната. У мене було багато квітів, друзі сміялися, казали, що у мене і палиця цвісти буде, якщо я її посаджу. У новому подвір'ї я посадила багато троянд, але, нажаль, так і не побачіла, як вони квітнуть...
Прийшла війна. Не насолодившись життям у своєму власному будинку, я змушена була його покинути. У нашому селі проходять бойові дії, і я зараз боюсь, що не зможу повернутися додому.
Покидати свій будинок було найважче, а далі все як у сні: пошуки житла, переїзд з одного місця в інше... Зараз ми у Павлограді, нам вдалося знайти житло, але серце проситься додому.
У цьому місті привітні люди, які допомогли нам, дали посуд, якого нам бракувало. Ми отримували гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів. Це дуже доречно, адже винаймати квартиру дорого, у зв'язку з постійним стресом погіршився стан здоров'я і багато коштів йде на ліки. Хочеться вірити у перемогу, і що наш дім нас дочекається.
