Мені 62 роки, я проживаю в Снігурівці, на пенсії вже.

В перший день війни мені онучка зателефонувала і сказала: «Бабусю, війна почалася!» Я одразу до дітей пішла. А 19 березня нас окупували: йшли сильно великі колони танків. 

В тому будинку, де я мешкала, в першому під’їзді жили російські солдати. Коли вони відходили, підпалили під’їзд, бо вони там все розмародерили: зламали всі двері і обікрали всі 36 квартир.

До сих пір немає світла, води, нічого не працює. А як голодували! Магазини не працювали. По воду ходили до річки, страх був один. Ставили генератори, щоб заряджати телефони. Щоб подзвонити, ми ходили на місцеве кладовище. Ховали телефони, бо у нас їх забирали окупанти.

Шокувало, що я залишилася на пенсії без житла. Квартиру я купила тільки за рік до війни. До сих пір у мене психіка порушена. 

Я хочу, щоб якнайскоріше війна скінчилась, щоб допомогли відбудувати житло, а то дуже тяжко по орендованим квартирам.