Мені 45 років. Я проживаю в місті Снігурівка, працюю в лікарні. 

В перший день о п’ятій ранку я вийшла кормити собак і почула вибухи, а потім мені зателефонувала донька з Миколаєва і сказала, що війна

Вісім місяців були в окупації, тепер нас вже звільнили. Але нас сильно обстрілюють, дім у мене постраждав.

Під час окупації наш головний лікар завіз продукти в лікарню. Ми і хворих годували, і самі їли, то я не голодувала. Найбільша радість була, коли наші військові зайшли - це була наша маленька перемога.

Донька моя 22-річна виїхала з України через місяць окупації. Я її відправила за кордон, ще сестра виїхала з сім’єю, а я залишилася, бо в мене мати тут онкохвора. То я була біля батьків. Тепер у нас у всіх психологічні труднощі, дуже страшно.

Ми всі чекаємо перемоги. Чекаємо, коли нам скажуть, що війна закінчилася. Головне - вижити.