Мінько Євгенія Василівна, вчитель, Гаврилівський ліцей Новоолександрівської сільської ради

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ось уже понад 1000 днів, як наше життя змінилося назавжди. 1000 днів війни – це більше, ніж просто час, це справжній відлік випробувань, болю, втрат, але й незламності, віри й гідності. Мій шлях під час цих тисячі днів є частиною великого шляху мільйонів українців, що обрали триматися, боротися та не здаватися.

Кожен день цієї війни залишає слід у пам’яті. Момент, коли вперше почула вибухи, назавжди змінив моє сприйняття світу. Те, що раніше здавалося далеким і нереальним, стало жорстокою реальністю.

У ці дні я зрозуміла, як швидко змінюються пріоритети: все матеріальне й побутове стає неважливим, коли на кону – життя, безпека твоє сім’ї, особиста свобода.

З великим болем у серці я хочу поділитися тим, що війна змусила мене залишити рідний дім. Те місце, яке завжди було для мене найтеплішим, найзатишнішим і найбезпечнішим, тепер залишилося позаду. Сьогодні я далеко від рідних стін, від знайомих вулиць, від усього, що складало моє звичне життя. Але найбільше за чим сумую - ліцей, учні, колеги — все це було для мене не просто роботою, а справжнім покликанням і джерелом натхнення. Кожен день я йшла до класу з радістю, знаючи, що допомагаю молодому поколінню зростати, пізнавати світ і досягати своїх мрій.

І тепер війна відібрала у мене можливість бути поруч із дітьми віч на віч, тому що навчаємося ми дистанційно, розкидані по чужих країнах і містах.

Це рішення було не з легких, але коли на карту поставлені безпека та життя, ми не маємо іншого вибору. Я залишила свій дім, знаючи, що війна змінила все. Тепер моє серце надіється на день, коли я зможу повернутися, коли мир знову оселиться на нашій землі, а домівки стануть безпечними місцями для кожного.

Як і багато інших, я шукала спосіб адаптуватися до нової реальності. Мій шлях – це шлях прийняття, що війна не пройде осторонь, і що кожен має робити свій внесок у перемогу.

Я почала допомагати волонтерам, підтримувати тих, хто на передовій, брати участь у зборі допомоги для армії та постраждалих. Ці дії стали для мене важливим джерелом віри в те, що разом ми сильніші. Окрім зовнішніх змін, ці 1000 днів війни привели до глибоких внутрішніх трансформацій. Війна навчила цінувати найпростіше: тихий вечір, розмову з рідними, усмішку друга. Вона дала мені можливість зрозуміти справжню ціну свободи й миру.

Уроки війни не завжди є легкими. Навіть мою сім’ю не оминула трагедія, мій брат отримав важке поранення руки, і зараз знаходиться на лікуванні.

Ми втратили багатьох героїв, які віддали своє життя за наше майбутнє. Ці втрати ніколи не будуть забуті, і в кожному кроці, кожному рішенні тепер лежить їхній подвиг. Вони є частиною нашої колективної історії та нашої національної пам'яті.

Мій шлях – це шлях незламності, віри в перемогу та впевненості в тому, що світло переможе темряву.

Кожен українець став на цей шлях зі своїми випробуваннями, болем і надією, але нас усіх об'єднує одне – бажання жити в країні, де панують мир, справедливість та гідність. 1000 днів війни навчили мене бути стійкою і цінувати кожен момент життя. Мій шлях ще не завершився, але я знаю, що, крокуючи разом із мільйонами інших українців, ми наближаємося до найважливішого – до ПЕРЕМОГИ!