Семенюк Христина, 9 клас

Вчитель, що надихнув на написання есе — Бондарець Олександр Іванович

"1000 днів війни. Мій шлях"

Цей період став неймовірно важливим етапом у моєму житті. Памʼятаю, як спочатку не могла повірити, що таке може відбуватися у нашій країні. Спочатку батьки думали, де буде безпечніше. Вони хотіли поїхати в іншу область, наприклад, на Закарпаття. Адже всі дуже переживали. Але все-таки ми залишилися в Рівному, там, де наш дім.

Памʼятаю, 24 лютого я та моя сім’я прокинулася від звуків вибухів в аеропорту. Ми швидко зібрали речі і поїхали до моєї двоюрідної сестри, тому що в неї був підвал, та й взагалі, разом було спокійніше.

Протягом місяця ми не ходили в школу. Але потім, коли були повітряні тривоги, ми завжди ходили до бомбосховища. Зараз це вже стало звичним для мене.

Також пам’ятаю, як восени стався ще один вибух, і вмить пропало світло. Ми не могли нічого приготувати, тому що у нас немає газу, все працює на електриці. Згодом почалися графіки вимкнення світла. Це було дуже жахливо, але я розуміла, що наше становище набагато краще, ніж у тих людей, які живуть на сході. Там більшість втратили свої домівки, а деякі навіть рідних.

Я дуже вдячна нашим захисникам, які щодня ризикують своїм життям.

На жаль, у нашій родині також сталося багато втрат. Зник брат моєї мами, багато знайомих загинуло. Але моя сім’я завжди допомагала. Ми надсилали гроші на допомогу, я плела сітки для військових, а також дуже часто у нашому ліцеї проводяться ярмарки. Ми приносимо різні солодощі, які продаємо, а ті гроші йдуть на допомогу нашим захисникам.

Війна, насправді, це лихо, яке приносить страждання, і я неймовірно вдячна воїнам за їхню мужність. Зараз я живу у відносному спокої і завжди пам’ятатиму про тих, які щодня борються за наше майбутнє.