Моя родина евакуювалась у квітні 2022 року з міста Соледару Бахмутського району. Я людина похилого віку, зі мною було три дитини-сироти. Була перукаркою в тому житті, попередньому, а зараз я пенсіонерка, доглядаю за дітьми, які в мене під опікою перебувають. 

Ми виїжджали  спочатку евакуаційним автобусом на захід України. Нам запропонували вирушити за кордон, але я не ризикнула. Потім я переїхала з дітьми в місто Дніпро. Зараз одна дівчинка – школярка, Настя, їй 16 років. Орендуємо житло. 

Тяжко нам жити в матеріальному плані. Я немолода людина. У мене захворювання почали вилазити. У цьому плані також важко. Пережити таку трагедію, яку ми пережили, і залишитись без житла… Наше місто зруйноване - там нічого не залишилось. Нам нема вороття додому. А у Дніпрі все незнайоме. 

У мене все було, а тепер немає нічого. У дітей, може, щось і буде, а в мене – уже нічого. Я захворіла і не можу відновити здоров’я. Мені потрібно ще дівчинку меншу доглянути - їй 16 буде. Операцію потрібно було зробити, а я не могла, бо в мене не було таких коштів. Де мені їх узяти? 

У мене був напад, і я боялася, щоб не було інсульту. Живемо у чужому місті. Кому ми потрібні? У нас старий будинок, і господарі не роблять нічого, щоб нам було краще. Ми в одній кімнаті тулимося за 10 тисяч. Майбутнього немає жодного. 

Нерви зіпсовані у всіх. Нас п’ятеро в одній кімнаті, а щось більше немає можливості орендувати. Щодня прокидаємось і думаємо: «Дякувати Богу, що до нас нічого не прилетіло!»

Такі люди, як ми, переміщені особи, одне одному допомагають. Я й сама в телефонному режимі волонтерю. Якщо щось знайшла корисне, то пишу таким, як і я, ТПО. Люди такі ж, як і я, допомагають. А для дніпрян ми наче сторонні люди. Не було такого, щоб мені запропонували десь жити, просто доглядати за квартирою і сплачувати лише за комуналку. 

Тяжко жити, коли ти не знаєш, що завтра буде. Я так не звикла. Я хочу знати, що в моїх дітей усе буде добре і що я не залишусь на смітнику і не збиратиму там пляшки. Я бачу, що біля смітника щодня кружляють бабусі й дідусі. Хочеться кращої долі для своїх онуків.