В’юн Валерія Олегівна, 15 років, КЗ «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська ЗОШ I -III ступенів — НЗ»   

Я — за мир!

Війна... У дитинстві це слово не привертало до себе мою увагу, мені було байдуже, бо я не розуміла його значення. Я знала, що слово «війна» недобре, зле і болюче, намагалася просто не слухати про неї, але зараз я вже доросла, чую про війну від рідних, з новин та Інтернету і усвідомлюю все, що відбувається.

Ще з давніх часів наші пращури боролися за волю України, за її автономність, за свободу нашого слова. Українці робили все заради того, щоб розвинути свою країну в економіці, політиці, але я все більше переконуюсь, що нам завжди ставали і будуть ставати на перешкоді для досягнення цієї мети.

Здавалося б , у 21 столітті всі повинні жити у мирі та злагоді й упевнено крокувати у майбутнє. Але життя постійно вносить свої корективи, відбуваються різні події.

Події на Донбасі 2014-го року внесли свої зміни в життя мільйонів українців.

Війна на сході триває, відбувається багато переговорів щодо її закінчення, бо ці дії приносять багато втрат, які несуть за собою смерть та каліцтва багатьох людей, страждання матерів, дітей, вдів.

Про війну слухати дуже страшно. Я навіть і не уявляю, як боляче відпускати членів своєї родини на війну. Коли мій брат пішов до армії в 2014 році, до початку війни, я не боялась за нього, знала, що скоро він обов’язково повернеться. Але потім я чула від сусідів, що їхніх синів та чоловіків збираються забрати, щоб вони воювали на сході. Дуже боляче було дивитися на жінок, які плакали ночами, а потім ходили до роботи з червоними очима, виснажені, скривджені подіями. Тоді вже я почала усвідомлювати, як страшно і боляче від війни.

Я була щаслива, коли дізналася, що брат повертається, війна не дісталася його, але ж інших парубків, які ще життя не пізнали – забрали, виснажили, вбили...

Війна на сході, але іноді здається, що вона десь там, зовсім далеко, не у нас. Та треба визнати, що вона близько, тут, у душі кожного з нас.

Я зовсім не можу зрозуміти іноді дорослих. Навіщо ці війни? Вони приносять стільки болю, сліз, смертей... Наші солдати борються, страждають, в той час, коли все могло б вирішитися переговорами, без пролитої крові.

А чи була б війна на сході, чи втратили б ми Крим, коли українці більше приділяли уваги нашій історії? Я вважаю, що тільки ми, і більше ніхто не може захистити нашу Батьківщину. Більше половини громадян просто виїхали за кордон, щоб забезпечити матеріально свої родини.

Як же мені хочеться миру... Мир — це щасливе дитинство, спокій, віра в завтрашній день. Мир тоді, коли матері не проводжають на війну своїх дітей, не плачуть, а посміхаються, обіймаючи своїх рідних.

Я прошу всіх українців об’єднатися, бо кожен з нас хоче жити у мирній країні, спокійним життям, тому сподіваюсь, що рано чи пізно ми заживемо так, як мріємо.

Я мрію про мир! Я – за мир!