Я гадав, що росіян виженуть за три дні, як це було у нас у 2014 році. На жаль, у 2022-му все сталося інакше. Місто обстрілювали та знищували у всіх на очах. Гинули люди, тіла яких не могли поховати через бомбардування. 

Майже місяць я прожив з родиною у підвалі без їжі, води, світла, опалення і газу.

Я чекав на евакуацію, щодня їздив до драмтеатру, бо звідти обіцяли вивезти людей автобусами. Принаймні, ходили такі чутки. Чотирнадцятого березня я знову прийшов і дізнався, що пропускають колону з машин. Швидко зібрав родину, і ми виїхали з міста. Я не встиг заїхати до Токмака до початку комендантської години, тож росіяни змусили мене з дружиною та семирічним сином ночувати в полі. Мороз стояв мінус десять, а завести машину та ввімкнути опалення мені не дозволили. Вранці мені вдалося заправити машину та дістатись Запоріжжя. 

Зараз я з родиною живу у Львові, розмовляю лише українською мовою. Відкрив майстерню з ремонту та виготовлення ключів. Дуже хочу повернутись до українського Маріуполя після перемоги.