Антоненко Маргарита, 11 клас, Харківська гуманітарно-педагогічна академія

Вчитель, що надихнув на написання —  Гейдел Алла Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна має багато облич. Кожна людина переживає її по-своєму, майже тисяча днів — вся Україна бореться, виживає і формує нове покоління сповнене рішучості та надії.

Коли почалась війна, я була звичайною дівчинкою, яка мріяла про майбутнє — раптом зрозуміла що моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Перші новини про військові дії шокували, відчуття бездіяльності та страху за родину й близьких, за наше майбутнє, тиснуло мов камінь на серце.

Неможливо було сконцентруватися на повсякденних справах, оскільки кожна мить нагадувала про крихкість людського життя.

Через деякий час я зрозуміла, що страх можна контролювати, навіть якщо не можна уникнути самої війни. Люди навколо, які допомагали один одному, мама і тато які ходили на роботу в умовах постійного ризику дали мені відчуття безпеки і важливість спільних дій за ради мирного життя. І я переконана, кожна маленька добра справа наближує мою країну до Перемоги.

Мої 1000 днів війни — це не лише про страх, втрати, страждання — це шлях до розуміння важливості митей нашого життя, це допомога іншим, це уміння бачити красу у простому, у маленьких радощах, які не помічали раніше. Я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє, бо бачу як війна змінила нас усіх — але не зламала наш дух. Це про людяність, віру в те, що світло все одно переможе темряву і попереду нас чекає найсвітліша мить — Перемога, але до неї ще багато днів боротьби.