Життя було мирним і добрим. Син ходив до школи, не було нічого поганого. У  перший день війни я почула вибухи. З чоловіком і дітьми відразу пішли в коридор. Там ми і сиділи. Потім пішли у погріб. Потім мені зателефонували друзі і сказали, щоб ми їхали до них. Коли їхали, було дуже страшно. Снаряди падали скрізь.

Дорога була пустою, машин не було взагалі. 

Зараз я живу на Черкащині. Тут багато людей мені допомогли. Я дуже хочу додому. Не можу поки повернутись, бо мій район обстрілюють. Моя мама залишилась вдома. Виїжджати вона не хоче. Сподіваюсь, війна закінчиться, і я дуже скоро побачу маму.