Вибухи почалися зранку. Телевізор включили - все почули і побачили. Так і почалася війна. Робота в перший день зачинилися, мене звільнили. Діти в школу не пішли. Наша робота поки зачинена, а я зараз тимчасово в магазині працюю.

Немає ні роботи, ні виплат. Я ще не пенсіонерка. У центрі зайнятості перестали платити. Робота то є, то немає - я стою в центрі зайнятості без виплат, тож проблема з грошима. У нас місяців п’ять не було води. Воду підвозили, а їжу нам давали в гуманітарній допомозі. Гроші в запасі були невеликі, але потихеньку вичерпалися.

Найстрашніше – це вибухи, руйнування будинків і те, що в Краматорську було на вокзалі. Шокує, що мирні люди гинуть. 

Коли допомагають люди один одному, це зворушує. Я сама з бабусями ділюся, як є щось, то вони плачуть. Мені їх жалко.

Ніхто не знає, коли ця війна скінчиться, навіть президенти не знають. Тим, хто краде, комусь може й на руку війна. А нам би - чим швидше, тим краще.

Я хочу, щоб мої внуки жили в мирній країні, щоб всі вдома жили. Щоб мир настав - от про що я мрію.