Клименко Роман, 1 курс, Класичний фаховий коледж СумДУ

Вчитель, що надихнув на написання есе — Нечай Алла Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Перший день.

Розбудила мене мама і сказала, що має повідомити важливу новину, після якої наше з братом життя може назавжди змінитися: почалася війна... Війна! Моє перше нове воєнне слово. Що воно для мене тоді означало? Нічого. Це було звичайне слово, яке я сотні разів читав у книжках та вивчав з історії. Воно здавалося неживим і неосяжним. Війна, як пишуть у книжках, - це щось про вікінгів, тамплієрів, готів, гунів, сарматів, солдатів з Першої та Другої світових. Але ж то книжкове слово! Як воно може ожити у моєму світі? Та ще й з росіянами. Серйозно? Всі мої родичі і друзі спілкуються російською, у нас вдома половина бібліотеки російською, ми фільми дивимося в перекладі російською. Та ну ні! То якийсь поганий жарт...

День другий.

Наші найліпші друзі поїхали до Києва. Мама сказала, що вони хочуть перечекати там, бо столицю навряд будуть чіпати. У нас машини немає, тож батьки відчинили підвал і щось почали там облаштовувати. Тато сказав, що тепер вони на роботі мають приймати якісь важливі рішення, тож ми поки маємо залишатися вдома в укритті.

Укриття... Ще одне нове слово. Я не хочу там бути! Це ж підвал! Раніше я спускався туди тільки задля того, щоб дістати консервацію, а зараз, щоб врятувати життя…

Ніколи б не подумав, що приміщення два метри на метр буде захищати життя цілої родини...

Не люблю це слово, хоч і не дуже звертаю на нього увагу, бо чую його разів по тридцять на день протягом майже вже трьох років.

День третій.

Сьогодні тато сказав, що вони з людьми будуть створювати тероборону. Тероборона... Територіальна оборона... Хм?... Отже, нас тепер будуть територіально обороняти, але хто? Мама відповіла, що місцеві жителі, які не повиїжджали, будуть самоорганізовуватися і робити все можливе, щоб не пустити ворога до нашого міста.

До речі, Київ все ж таки бомбили, про що мама намагалася попередити наших друзів напередодні, відмовляючи їх їхати зі столиці. Тепер вони намагатимуться вирватися звідти назад, бо у нас тут створюється тероборона! Як гордо це звучить..!

Ще одне нове слово тоді я почув - коктейлі Молотова. Також відомий як узвар Бандери. Це одна з найпростіших легкозаймистих сумішей для самооборони. Маю надію їх буде багато і вони дійсно допоможуть.

День четвертий.

Сьогодні маму налякало одне повідомлення. До неї звертався знайомий чоловік і просив дати контакти когось із тероборони, бо хотів до неї приєднатися. Коли я спитав, чому вона розхвилювався, то почув, що зараз у місті залишається багато колаборантів, які шукають членів територіальної оборони, щоб їх ліквідувати. Тому не можна довіряти людям, яких мало знаєш.

Колаборант... Ще одне жахливе слово на позначення зрадників, через яких гинуть сотні людей. Тоді я ще не знав, що один телефонний дзвінок або смс з геолокацією може призвести до смерті невинних людей від ракети.

Колаборанти такі ж вбивці, як і орки (по іншому- росіянці). Обожнюю це старе слово з новим значенням. Хоча, думаю, що навіть вигадані орки з фільмів образилися б на те, що їх порівнюють з руснею…

У наших друзів вийшло прорватися до міста, і після двох безсонних ночей у підвалі багатоповерхівки в Києві вони нарешті спокійно сплять у нас, бо наш підвал - то є класне укриття!

День п’ятий.

Ми остаточно в оточенні. З різних сторін чутно стрілянину. По місту ще можна пересуватися, а ось виїхати вже ні. Сьогодні не було ні світла, ні води. Ще й їжа почала закінчуватися.

Сподіваюся, слова голод, спрага, холод і темрява не будуть жити в моїй голові... Сьогодні вже можна сказати, що тоді, на щастя, обійшлося...

День N.

За тисячу цих днів в моєму активному словниковому запасі з'явилося безліч нових слів: шахеди, КАБи, ДТЕК, генератор, чмоня, Кинджали, ухилянт, повістка, Азовці, інфляція, дистанційка, пофігізм тощо. Вони вгризлися в мою пам'ять і ніколи вже звідти не вийдуть.

Я й досі ховаюся в підвалі і досі ненавиджу русню. Я все ще чую історії про колаборантів, які здають сусідів задля грошей. Добре, що хоч словосполучення" коктейль Молотова" вже не зустрічається, бо наша армія і територіальна оборона оснащені по вищому розряду. Я не хочу чути слово еміграція, як його почули і зрозуміли наші друзі, які зараз живуть у Канаді. Єдине слово, про яке прагну, щоб воно оселилося в моєму серці ,– це слово «Перемога».

...Я рахуватиму дні... Я вірю, що невдовзі його почую!