Валентина Гебрич з Житомирщини багато років боролася з тяжкою хворобою. Одного дня її тіло перестало слухатися: спершу ноги, потім руки, а згодом і серце ніби втратили сили. Вона лежала, майже нерухома, і всі навколо вже готувалися до найстрашнішого. Відчувала, що відходить.

Вісім місяців жінка була прикута до ліжка. Лікарі робили все можливе, родина молилася — і саме тоді сталося те, що Валентина й досі називає втручанням Господа. Однієї ночі, коли вона не могла заснути від болю й безсилля, перед нею раптом з’явився пейзаж — яскрава, жива картина природи. Вона бачила його так чітко, ніби дивилася у вікно іншого світу. Наступної ночі він з’явився знову. І ще. Два тижні поспіль той самий образ не полишав її. А потім прийшов інший пейзаж. І ще один.

Валентина сказала рідним: «Мені треба щось робити. Бог щось від мене хоче. Мабуть, я маю малювати». Їй принесли прості акварельки й старі передвиборчі плакати — на їх звороті вона й поклала перші мазки. І сталося диво: разом із картинами до Валентини почало повертатися життя. 

Пані Валентина ніколи в житті не навчалась малюванню професійно. Жодних уроків, курсів, художньої школи. Сьогодні її роботи виставляють у лікарнях, університетах, культурних центрах. Картини купують, щоб зібрати донати військовим. 

За кілька місяців до початку війни на Донбасі Валентині наснився страшний сон. Від того видіння вона прокинулась із таким переляком, що довго не могла повірити, що це було лише сном. Але в глибині душі знала: це попередження. І коли в 2014-му почалася війна, вона зрозуміла — те, що вона бачила, збулося.