З початком війни все життя Анатолія Устинова перекинулося з ніг на голову. Почастішали не лише обстріли, а й сварки із дружиною. У солідному віці вони розлучилися і стали жити порізно, але це важко як морально, а й матеріально.

Був я в Артемівську, і коли ми автобусом переїжджали залізничний переїзд, там було багато людей, нас хвилин 15 не пропускали. Буквально наступного ранку почали бомбити. Я вискочив надвір, а там горить газопровід! Що таке? Обстріляли. Так і почалося обстріл за обстрілом.

Тільки починають стріляти – ми біжимо до підвалу. Дуже страшно було, коли біля під'їзду розірвався снаряд і всі шибки посипалися.

До цієї заварухи в мене було все чудово, дружина, діти, сім'я. А як усе почалося, ми з дружиною посварилися і розлучилися. Живемо в одному селищі, лише у різних будинках.

Змінилося все, перекинулося з ніг на голову. Ціни сильно виросли і на комуналку, і на ліки, і продукти. Дуже важко стало жити. Не знаєш, що робити. Спасибі Рінату Ахметову, він нам дуже допомагав.

Мрію про спокійне життя, щоб простим людям дали жити нормально.