З перших днів війни росіяни обстрілювали Лисичанськ і нещадно руйнували місто. Бабуся Валентини відмовилась виїжджати разом із нею і залишилась на окупованій території.

Перший день війни я пам’ятаю дуже чітко. О п’ятій годині ранку подзвонив чоловік і сказав, що потрібно тікати, бо російські війська зайшли на територію України. 

Я не встигла взяти документи, з собою взяла тільки дитину. Також я хотіла вивезти старовинну ікону, але не вийшло. Виїжджала під обстрілами, кілька разів змінювала маршрут, щоб залишитися живою. Водію повідомляла, де зараз іде обстріл. Мені пощастило виїхати. Після нас розстріляли маршрутку з дітьми.

З їжею та ліками були проблеми для тих, хто залишився. Багато людей думали, що все швидко закінчиться. 

Люди помирали у підвалах: хтось годував дітей зіпсованим м’ясом, хтось пив брудну воду, бо страшно було виходити.

Події дуже вплинули на мою родину. 

Бабуся залишилася там і сказала, що нікуди не поїде, бо живе ближче до кордону з Росією. 

Там багато росіян у селах і військової техніки. Бабуся живе біля траси, і військова техніка проходить там щодня. Я просила її видаляти наші переписки, бо окупанти ходять по хатах і перевіряють, хто з ким спілкується. Мій чоловік служить у ЗСУ і приїжджає дуже рідко. У нас народився син, тож наша родина продовжує жити.

Я поїхала в Стрий Львівської області, винайняла там квартиру. Там були люди, які морально й психологічно підтримували. Коли я не знала, що робити, прийшла з дитиною до церкви. Там вже нікого не було. Я сіла на лавочку і плакала. Не знала, куди йти і як продовжувати життя. Вийшов батюшка, ми заговорили. Я розповіла, що втратила ікону. Він сказав: «Не переживай, ця ікона зробила свою місію, вона тебе врятувала». Потім він пішов у церкву за лаштунки і повернувся з жменькою цукерок, яблуками та іконою XVII століття. Вона молодша за ту, що я втратила, але нехай оберігає мене.

Тоді мені стало легше, я зрозуміла, що готова йти далі, боротися, розуміти, що відбувається, допомагати, робити все, що від мене залежить. Я зрозуміла, що життя не закінчилося, треба жити, допомагати і рухатися далі.