Я пенсіонерка. Сім’я в мене невелика, діти вже виросли. Живу в Слов’янську і за весь війни цей час нікуди не виїжджала.

Перший день повномасштабного вторгнення словами важко передати. Все місто було «на чемоданах». Люди розгублені, налякані, ніхто не розумів, що буде далі. Найбільше мене шокував виїзд людей. Порожнє місто… На це було дуже важко дивитися. Вулиці, які раніше були повні життя, раптом стали тихими й пустими.

Про пенсіонерів не забували. Транспорт був безкоштовний. Було важко, але водночас приємно відчувати цю підтримку.

Війна дуже вплинула на мою родину. Усі були шоковані, ніхто цього не очікував. З психологічними труднощами, звісно, довелося зіткнутися. Мені допомагає моя собачка - вона поруч, і з нею трохи легше переживати все це.

А майбутнє я бачу тільки так: щоб це якнайшвидше закінчилося, щоб війна закінчилася. Більше мені нічого не потрібно.