Олександр вивіз свою сім’ю з-під обстрілів, а сам повернувся на роботу – допомагати літнім людям евакуюватись. А після відпустки йому вже не було куди повертатись через страшні обстріли 

Ми дуже близько знаходимося біля кордону, будь-яка зброя дістає до наших будинків. У нас, за 13 кілометрів від кордону, чутно було, як грохотали. Ми залишилися, а поліція і військовослужбовці виїжджали. Народ залишили напризволяще. Якщо, не дай Боже, серйозні атаки, то я не знаю, що із нами було б. Ладно з нами, але ж дітей жалко. Ні попередження не було, нічого.

Моя дитина перелякалася, стала нервова, носиком шмигає, очами кліпає від вибухів. 

Мати моя з Рижовки евакуювалась. Поки в моїй квартирі живе, у Білопіллі. А ми з дитиною поїхали у Полтавську область. З рідними в телефонному режимі спілкуємося.

Ми там сиділи десь місяці два, а коли снаряди по будинках почали бити, тоді вже дитину з жінкою відправив подалі в безпечне місце, а сам працював у Терцентрі з бабульками, дідульками, поки людей евакуювали, а потім сам поїхав, тому що наступ через Білопілля мав бути. Прийшлося від'їхати. Потім начальниця подзвонила, і я повернувся назад. Людей деяких евакуйовували, і все. Я у відпустку пішов і думав, що повернуся, але обстріли не припинялись. Я втратив роботу через обстріли.

Мені не вірилося до останнього, що можуть вбивати мирних жителів, а росіяни б'ють без розбору. 

Там і по п’ятиповерхівках б'ють, і по приватних будинках. Якщо б війна між воєнними, йшла... А вони змітають все на своїй путі - це в голові не вкладається. 

Коли Рижовку евакуювали… Народ до останнього вірив, що залишиться і все в порядку буде, одна вулиця з росією була. Виходить, народ залишився до останнього. А коли почали хати бити з тої сторони, пристрілка почала йти, ніхто ні з МЧС, ні з поліції не поїхав вивозити старих. Хлопці молоді  - герої, під обстрілами вивозили людей, не жаліючи ні машин своїх, нічого. Люди пішки вийшли з Рижовки. 

Ми вибралися до жінки батьків. Особливо ні в чому не потребуємо, їсти є що, а далі будемо дивитися по ситуації.

Хочеться, щоб закінчилася війна, а далі - по ситуації. Я ще не задумувався про мрії.