Тимошенко Анастасія, 9-а клас, Пирятинський ліцей №6

Вчитель, що надихнув на написання есе — Федірко Світлана Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це не тільки битви на лінії фронту. Війна - це розподіл людей .Вона показує, яка людина є насправді. Чи залишиться з тобою, чи відвернеться від тебе зовсім. За десять років і 1000 днів війни, я зустріла на своєму шляху багато випробувань, які назавжди змінили моє життя.

Коли почалася війна, я була маленькою дитиною, яка мріяла про сім'ю, любов і щасливе майбутнє. Я зростала у війні, яка не закінчується до цієї пори. Перші новини про повномасштабну війну стали шоком не тільки для нас, людей зі сходу, але й для всієї України. Спочатку я не вірила, що треба буде покидати рідну домівку, де я провела усе своє дитинство, де зростала та мала багато друзів. Але 24 лютого 2022 року довелося виїхати із нашого містечка, сподіваючись на те, що їдемо ми на місяць -другий. Однак з кожним днем, з кожною новиною про наше місто ми зрозуміли, що повертатися більше немає куди. Місто та мій будинок зруйновано вщент.

Перший день повномасштабного вторгнення мені запам'ятався гучними вибухами в моєму рідному місті. Ми прийняли рішення - виїжджати. На нашому шляху трапився вибір: забирати телевізор чи собаку? Ми обрали собаку, бо це член нашої родини. Виїзджаючи, ми побачили багато машин із людьми, які покидали назавжди свій рідний дім. Нас проводжали гучні вибухи та густий дим, який підіймався десь неподалік.

Переїхавши в Полтавську область, спочатку навколо було усе незнайоме та чуже. Було дуже важко освоїтися та знайти нових друзів. Але згодом почали звикати до нового місця проживання та до нового міста. Через деякий час я знайшла собі нових друзів. Ми з мамою та сестрою почали дуже багато донатити нашим воїнам ЗСУ та збирати посилки татові на фронт.

Проживаючи у Пирятині, я зрозуміла, що війна може не лише руйнувати людські життя, міста та села, але й об'єднувати людей. Чужі люди можуть бути ближчими за рідних, а рідні можуть виявитися зовсім чужими. Я бачила, як сусіди підтримували нас, ділилися, можливо, останнім що в них було. Підтримка сусідів та знайомих, їх єдність, дала мені можливість пережити цей важкий для всіх час.

Проте повномасштабне вторгнення принесло в мою сім'ю біль і втрати.

Я втратила найдорожчу людину у своєму житті - маму. За дев'ять років війни її серце не витримало стресу.

Ця втрата для мене була дуже тяжка і залишила глибоку рану у моєму серці. Я почала цінувати тих, хто зі мною поруч, кожен прожитий день та момент, адже життя дуже коротке і може обірватися в одну мить.

Ці десять років та 1000 днів війни змінили моє життя назавжди. Тепер від маленької дівчинки, яка мала би бути зараз в мені, не залишилося нічого. Війна сформувала в мені воїна.

Морально я стала дорослішою за своїх однолітків, стала справедливою та почала більше хвилюватися за своє життя і життя своїх рідних. Я поставила собі мету - закінчити школу, здобути освіту та піти на роботу своєї мрії. Чому своєї мрії? Багато людей працюють не в тій галузі, до якої лежить їх душа.

Я мрію про світле майбутнє без цієї багаторічної війни. Мрію, щоб моя країна була нездоланна, могутня, вільна та незалежна. Я сподіваюся, що в майбутньому усі зусилля, які ми приклали і прикладаємо, не будуть даремні. Вірю, що ми побудуємо найкраще майбутнє для нового покоління.

Мій шлях за десять років та 1000 днів повномасштабної війни - це шлях до дорослого життя, розуміння заради кого та чого я живу, усвідомлення, що життя - це дуже жорстока штука, яка спочатку тебе нагороджує, а потім ти платиш сльозами, біллю та втратами. Я знаю, що попереду на мене чекають як білі полоси, так і чорні. Буде дуже багато випробувань, але я знаю, що впораюся з ними. Я повинна бути сильною та незламною. Адже віра в наших воїнів, нашу перемогу та у краще майбутнє - це саме те, що повинно нас всіх вести тільки вперед і допомагати ніколи не здаватися!